Дивлюсь я на небо
І бачу красу неосяжну:
Хмарини пливуть,
Наче лебеді білі в воді,
І місяць виходить з-за хмари
Так гордо й поважно
Ті лебеді білі стають золотими тоді.
А місячне сяйво таке,
Що не можна дивитись
І диву даєшся красі,
Що Господь сотворив.
Ні в чому Творець наш
Не міг помилитись,
Коли Він весь світ прекрасний творив.
Хмарини поважно проплили,
І синєє небо
За мить знов стає голубе.
Подекуди зірки,
Наначе моргають до тебе
І манять увись,
Манять в рідну країну тебе.
О, Боже, мій милий,
Ну як же Ти дивно й прекрасно
Руками Своїми
І землю і небо створив.
Як місяць зайде,
Встане сонечко тепле і ясне
Й зігріє усіх
Ніжним світлим промінням з гори.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Есть только две партии - Антон Мы, люди, живем в мире форм. Мы их сами создаем, а затем думаем, что они нам необходимы. Мы так усложняем свой мир, что попадаем в иллюзии, что жизнь очень сложна. Но ведь мы сами ее делаем такой! А между тем, все просто, и нет сложностей. Нужно только знать истоки всего, что нас окружает. Источник всего нашего окружения - это мы сами! Мы просто создали это все за время наших воплощений, а теперь думаем, как нам выбраться из всего этого!
